Співець потойбічного
світу, наш земляк і мій колега-журналіст та бард Віталій Асауленко мав задоволення (як він сам сказав) взяти участь у
фестивалі «Пісні з КҐОКОРу на Хрещатику-2015». По поверненні я з ним і
поспілкувався…
-
Віталію, що то за КҐОКОР і чому на
Хрещатику?
-
Я
й сам не знаю, як розшифровується та абревіатура. Наскільки мені відомо, це
якийсь криворізький металургійний комбінат. Але я добре знаю такого собі Олександра Лазарєва-Криворозького. Він
є вихідцем з цього комбінату, а також – популяризатором авторської пісні в
Україні. Вже кілька років поспіль Олександр, у співробітництві з херсонським
Продюсерським центром Григорія Борзенка,
організовує і проводить різні фести як у рідній Долинській, так і на узбережжі
Чорного моря. Саме у Залізному Порту я з ним і заприязнився. І ось він та
Григорій вирішили поширити свою творчу діяльність і на Київ, організувавши бардівські
співи на головній столичній вулиці, куди мені й погукав Олександр.
-
Ну і як твої потужні пісні жахів
звучали на Хрещатику?
-
Нормально
звучали. Але, попри те, що вони пожвавили і примножили глядацьку аудиторію,
особливого ентузіазму у організаторів вони не викликали?
-
Це як!?
-
Знаєш,
і у нас є чимало «аноніруючих» на минулому громадян, мов, он раніше як гарно
жилося – заводи працювали, все дешеве було і таке інше, і тому подібне. Тож, мені
й здалося, що організатори також є такими ностальгуючими «таваріщамі». Що
позначилося на відео-версії цього дійства - із трьох моїх пісень, що я заспівав
на Хрещатику, до неї увійшла лиш одна… Посуди сам, переді мною один долинський
бард співав про свій рідний КҐОКОР, називаючи його пам’ятником Совєтському
Союзу. А коли я – в світлі агресії Московії проти України – заспівав, надіюсь,
пророчу пісню про те, як українці допомагатимуть звільнятись від московського
окупаційного ярма поневоленим народам останньої Імперії зла, мені зробили
зауваження: ми, мовляв, мирні люди і пісні наші мирні і ми не збираємось
бомбардувати Кремль. Значить, москалям, що вломилися у Донбас, можна в натурі
малювати на своїх танках «На Кієв!». А ми, виходить «мірниє люді»?.. Тож, оцю і
«Гастролі українського народного ансамблю у Нью-Йорку» вирізали, залишивши лиш
одну - з таким собі «безвредним» філософським контекстом (Її наші читачі можуть переглянути на нашому сайті. Прим. авт.). Хоча саме «Гастролі…» викликали нечуваний фурор серед
потойбічних створінь.
-
Ти, що, духів викликав?
-
Не
духів – зомбі із розташованого неподалік кладовища на Лисій горі. Адже у пісні
йдеться про те, як український народний ансамбль прибув на гастролі до
Нью-Йорка. Але виступити на сцені нашим митцям не судилося – у автобусі, який їх
перевозив, вибухнула бомба і всі вони опинилися у тамтешньому морзі. Але ж, яка
у нашого народу нездоланний потяг до мистецтва! «Вони піднялися, як настала ніч – пошматовані, спотворенні митці. І дали
свій концерт наших танців і пісень – для мерців. І успіх шалений був овації
лунали всю ніч!». І на мій солодкоголосий спів пришвендяли зомбі і,
дякуючи, ледь не зжерли виконавця – можеш сам переглянути на одній із світлин. Та,
дякуючи колегам-бардам (на ще одному фото),
ледве вдалося їх розігнати.
-
Які пісні – такі й пригоди… Кудись
іще плануєш податися лякати людей і підіймати з могил мерців?
-
Та
можна було б. Але є одно «але» - гра на гітарі передбачає контакт пальців зі
струнами. Тому потрібно увесь час підстригати нігті, щоб не заважали цьому
контактові. А коротко підстрижені нігті не дозволяють якісно довбатися у носі. Відтак
весь час переді мною стоїть дилема: або виступати частіше, або довбатися у
носі. І що мені більше до вподоби – ще й досі не визначився. Звісно, це жартую
я. А якщо серйозно, то на всі ці вояжі потрібні, як по моїм міркам, чималі
кошти. Тому, попри мої здобутки і уславлення рідного міста на багатьох
всеукраїнських фестивалях, на нинішню владу розраховуватися не доводиться –
лише на спонсорську та дружню підтримку.
Вадим Степанець
Коментарі
Дописати коментар