Вже майже рік, як у Кіровограді молодими людьми, поціновувачами акустичної музики і співів під неї, було започатковано конкурс «Битва музикантів», який більш-менш регулярно проводиться у галереї«Єлісаветград».
18 червня на «Битву…» подався і наш земляк, мій колега-журналіст, а у 90-х роках призер і дипломант численних всеукраїнських фестивалів, Віталій Асауленко. З ним ми і поспілкувалися по поверненні…
- Розкажи, Віталію, про цей музичний захід.
- Ну, це така собі акустична тусовка, участь у якій може взяти кожен бажаючий, сплативши 15 гривень. Стільки ж сплачують і глядачі. Набрана сума і складає фонд конкурсу. Журі, як мені здалося на початку, обирається довільно із числа глядачів, яке виставляє бали виконавцям – від одного до п’яти. Хто набирає найбільше балів – проходить у наступне коло. І так доти, поки не залишиться один. Тобто, переможець, якому і дістається фонд…
- Ти сказав, тобі здалося, що журі обирається довільно. А це не так?
- Гадаю, ця довільність підлаштована. Бо ж як тоді пояснити, що двома своїми піснями я зірвав овації і респект публіки, яких, як зізнався мені один із завсідників цього конкурсу, зала галереї ще не чула. А один із суддів, навіть, скочив тиснути мені руку. Ну, думаю, хто ж тепер, як не я, «зірву банк»… Та от музиканти «пішли на третє коло», а моє прізвище для виступу не називають. Я до організатора, мовляв я «плохо нє понял». А він мені: так ви ж не пройшли у наступне коло. І показав оцінки журі – лиш одна четвірка, а то двійки та трійки. Причому і від того, хто палко тряс мені руку. Я заплакав і пішов.
- … І пішов, як можна прочитати на сайті кіровоградської «Першої електронної газети», не до готелю плакати далі, а виступити у редакції цього інтернет-ресурсу.
- Отож! Що ще раз доводить мою підозру в упередженості журі, бо як повідомили «електронники», до мене вони ще не запрошували виступати до себе жодного учасника цього конкурсу. Навіть, його переможців.
- Тобто, ти хочеш сказати, що більше твоєї ноги не буде на «Битві музикантів»?
- Ніколи не кажи «ніколи». За час своєї бардівської практики я вже звик, як там про Висоцького було сказано: «На репетиціях він кращий, а ролі дістаються іншим». Та й не для журі я врешті співаю – для людей. Їхні щирі оплески та овації, позитивні емоції – це те, заради чого варто творити. За що я їм дуже і дуже вдячний. А ще вдячний президентові міського відділення УСПП Михайлові Бур’янському за посильну матеріальну підтримку у цьому моєму вояжі.
- Ну, це така собі акустична тусовка, участь у якій може взяти кожен бажаючий, сплативши 15 гривень. Стільки ж сплачують і глядачі. Набрана сума і складає фонд конкурсу. Журі, як мені здалося на початку, обирається довільно із числа глядачів, яке виставляє бали виконавцям – від одного до п’яти. Хто набирає найбільше балів – проходить у наступне коло. І так доти, поки не залишиться один. Тобто, переможець, якому і дістається фонд…
- Ти сказав, тобі здалося, що журі обирається довільно. А це не так?
- Гадаю, ця довільність підлаштована. Бо ж як тоді пояснити, що двома своїми піснями я зірвав овації і респект публіки, яких, як зізнався мені один із завсідників цього конкурсу, зала галереї ще не чула. А один із суддів, навіть, скочив тиснути мені руку. Ну, думаю, хто ж тепер, як не я, «зірву банк»… Та от музиканти «пішли на третє коло», а моє прізвище для виступу не називають. Я до організатора, мовляв я «плохо нє понял». А він мені: так ви ж не пройшли у наступне коло. І показав оцінки журі – лиш одна четвірка, а то двійки та трійки. Причому і від того, хто палко тряс мені руку. Я заплакав і пішов.
- … І пішов, як можна прочитати на сайті кіровоградської «Першої електронної газети», не до готелю плакати далі, а виступити у редакції цього інтернет-ресурсу.
- Отож! Що ще раз доводить мою підозру в упередженості журі, бо як повідомили «електронники», до мене вони ще не запрошували виступати до себе жодного учасника цього конкурсу. Навіть, його переможців.
- Тобто, ти хочеш сказати, що більше твоєї ноги не буде на «Битві музикантів»?
- Ніколи не кажи «ніколи». За час своєї бардівської практики я вже звик, як там про Висоцького було сказано: «На репетиціях він кращий, а ролі дістаються іншим». Та й не для журі я врешті співаю – для людей. Їхні щирі оплески та овації, позитивні емоції – це те, заради чого варто творити. За що я їм дуже і дуже вдячний. А ще вдячний президентові міського відділення УСПП Михайлові Бур’янському за посильну матеріальну підтримку у цьому моєму вояжі.
Пропоную читачам подивитися відео з піснями автора та виконавця.
Вадим Степанець
Коментарі
Дописати коментар