Скористався запрошенням керівника благодійного фонду
«Милосердя» та здійснив з ними поїздку в зону АТО. Це вже друга поїздка. Не
претендую на істину в останній інстанції, але хочу поділитися з читачами своїми
враженнями від побаченого та почутого.
Про Національну гвардію та Збройні Сили України
Час від часу в ЗМІ проскакують думки про те, що воюють
ЗСУ, а НГУ знаходиться в тилу, та нічого не робить, що оснащення ЗСУ гірше, а
НГУ краще. Ведення війни досить складна справа, яка потребує від війська
виконання різнорідних функцій та дій. Під час війни відбувається зіткнення з противників
на лінії фронту. Успіх в бою неможливий без бойового забезпечення, яке включає
складний комплекс заходів. Ведення бойових дій і їх забезпечення, не зважаючи
на зовнішню схожість, насправді мають певні особливості. Тому, переважно,
підрозділи ЗСУ знаходяться на передовій. Щодо гвардійців, то місця в яких вони
несуть бойову службу, теж не є курортом: В любий момент може бути «приліт»,
обстріл зі стрілецької зброї, або ворожа
ДРГ.
Тепер про техніку, зброю та інше забезпечення. Зброя
практично однакова. Форма? Так, вона відрізняється кольором від форми ЗСУ, але
гвардійці із задоволенням носять польову армійську форму. Щодо техніки, то я її
теж бачив.
Зараз «підшаманять» фронтеру і буде бігати, як ніссан. Бачив
я на дорогах і відомі HMMWV,
але вони належали армійським підрозділам.
Про Маріуполь, навколишні села та людей
В 2014 році ми тривожним серцем спостерігали, як на сході
країни колабораціоністи за підтримки та активні участі Росії, захоплювали наші
міста та села. Подібне відбулося і з Маріуполем. З13 квітня по 13 червня 2014
року місто знаходиться під контролем колаборантів. Звільнене воно було 13
червня силами батальйону «Азов» за
підтримки НГУ та ЗСУ. Про події тих днів нагадує будівля міськвиконкому, яке 11
травня 2014 року підпалили сепаратисти та цей пам’ятник.
Ззовні Маріуполь мало чим нагадує прифронтове місто. Принаймні
мені так здалося. Працюють магазини, громадський транспорт, ввечері освітлені
вулиці, працює театр, комендантський час відсутній.
Тепер не до туризму
Узбережжя Азовського моря з давна давен було улюбленим
місцем відпочинку не тільки українців. Тепле море, гарячий пісок та помірні
ціни: що ще треба для бюджетного відпочинку? В прибережних селах Виноградне,
Приморське, Піонерське, Сопіне, Бердянське, Широкіне існували дитячі оздоровчі
табори та центри, туристично-представницькі комплекси та приватні пансіонати. Все
це в минулому. Зараз тут війна, а це означає, що кожної хвилини може бути
«приліт» подаруночка від «русского мира». І прилітає…
Тепер не до туризму. Місцевим приходиться якось виживати.
В море не вийдеш. Поля рясніють «стовпчиками», які розкидали російські Гради. І
це тепер на довго.
Як виживають? Отримують гуманітарну допомогу. В одному з
сіл ми побачили Гуманітарний штаб Ріната Ахметова. Правда він був зачинений. На
сусідній вулиці представники римської католицької церкви роздавали пілетні
брикети для опалення будинків. Місцеві брали. На дворі, поки що, холодно, та й
на потім згодяться.
Спілкуватися з нами місцеві не бажають. Чого хочуть? Хочуть,
що б війна закінчилася та все повернулося назад. Одна літня жінка, яку вдалося
розговорити, все цікавилася у нас метою нашого візиту. Наша відповідь –
допомога військовим – їй не сподобалася. Жалілася на обстріли та війну. Вважає,
що ЗСУ винні у обстрілах. Питання про те, чи кликала вона Путіна, ми не задавали.
Просто не вірили у щиру відповідь.
Дороги війни
Що таке дороги війни, ми відчули ще на Кіровоградські
дільниці траси до Дніпра. Ми остаточно переконалися, що наш, український, а
особливо, Кіровоградський Автодор, вміє бомбити дороги. Саме на цій дільниці ми
зрозуміли справжній зміст вислову Остапа Бендера «Ударим автодором…» Але, все
ж, про фронтові дороги.
Вони виглядають так.
Їздити по ним можна. І тільки по ним, тому, що сходити,
або з’їжджати на узбіччя смертельно небезпечно. Такі повідомлення розташовані
по всім дорогам.
А ще на дорогах ми зустрічаємо отакі тетраподи.
Такі бетонні блоки використовують при будівництві
хвилерізів, а на дорогах, під Маріуполем, за їх допомогою обладнують блок-пости
та встановлюють як перешкоди для просування ворожої техніки.
Впродовж доріг можна часто побачити обгорілі дерева – результат
чергового «прильоту».
Від чого спасає місія ОБСЄ
Відповідь однозначна – від артилерійський обстрілів
російсько-терористичних військ. Це однозначно та перевірено нами на власному досвіді.
Коли ми їхали на місця несенні бойового чергування гвардійців, то зустріли два
автомобіля місії ОБСЄ. Військові, які нас супроводжували, зітхнули з
полегшенням. Напередодні були обстріли, але в цей день артилерія мовчала. Зрозуміло
чому.
Але ОБСЄ не спасає від ворожих ДРГ. В суботу, під
Широкіне, загинули двоє військових під час зіткнення з такою групою.
Сподіваюся, що цей текст допоможе читачу у розумінні
процесів, які відбуваються в країні.
Вадим Степанець
Коментарі
Дописати коментар