У цьому зв’язку, у своїх архівах ми відшукали статтю, датовану 2 жовтням ще 2008 року… То невже колишнім совєтським українцям потрібно кровопролиття, щоб настало прозріння!? Невже, і без цього, замало історичних аналогів, щоб зрозуміти, хто є їхнім споконвічним ворогом і не наступати на одні й ті ж криваві граблі!? Невже у нас, не вистачило глузду й мудрості, щойно у 1991 році впала «тюрма народів» - СССР, позбутися всіх атрибутів тієї бісівської системи і без огляду помчати до Європи та НАТО!? Так, як це зробили прибалти, чехи, поляки та інші «в’язні», т. з. соціалістичного табору. І де вони зараз, і де ми? Та, якби ми – з тодішньою потугою, що залишилась від СССР, - зробили так, як вони, то сьогодні б німці їздили в Україну на заробітки. А ми?.. Залишили владу перефарбованим комунякам, які, перебуваючи на утриманні у Москви, вирізали на металобрухт наші заводи, засрали наші поля і берегли, як «зіницю ока» своїх лєніних, калініних, свєрдлових та іншу шваль. Бо вони, на відміну від тих, ким вони верховодили (і верховодять донині), розуміли, що «як назвеш корабель – так він і попливе»..
ВУЛИЦЯ, НА ЯКІЙ ТИ ЖИВЕШ
Не так давно світловодський міськвиконком, виконуючи доручення Секретаріату Президента України, склав перелік міських вулиць, що названі на честь діячів комуністичного режиму. Один примірник цього документу потрапив у наше розпорядження. Отже, згідно нього, 42 вулиці (дві третини) названі на честь ворогів України та «атрибутів» тієї бісівської системи. Наприклад, з незрозумілих причин, у Світловодську налічується вулиця і провулок з однією назвою – Піонерська. А от кого городяни від усієї душі «шанують і люблять», так це, звісно, - Лєніна. Окрім того, що його пам’ятник все ще бовваніє у центрі міста, його ім’я носить і головна вулиця, і провулок, і сквер. Та, для «люблячих сердець» і цього замало – є, також, ще й вулиці Ілліча, та його дружини – Крупської. «Полюбляють» у Світловодську й красного командира Пархоменка (вулиця й провулок), який, чи-то свідомо, чи-то по-тупості, насаджав в Україні сатанинську окупаційну владу. В цьому відношенні у нас цілий «звіринець» – і Артем, і Боженко, і Котовський, і Щорс, і Петровський... А що цілком незрозуміло, так це те, яке відношення мають до міста (до України, відомо, - найнегативніше) наступні персони: Володарський (Мойсей Ґольдштейн – лєнінський «геббельс»); Уріцкий (ще один Мойсей, який керував кривавою ЧК у Пєтроґраді); Калінін; Кіров (Сєрґєй Костріков, з 1927 року і до вбивства – головний «лєнінґрадєц» та куратор будівництва Біломорсько-Балтійського каналу та концтаборів смерті на Соловках - так звані СЛОНи); Куйбишев (один із організаторів в СССР політики тотальних репресій); Свєрдлов (організатор, так званого, красного терору, під «роздачу» якого попала і царська родина на чолі з Ніколаєм ІІ «Крававим»)... І це ще не повний перелік виродків, від імен яких - Калінін, Кіров, Куйбишев, Свєрдловск – позбулися навіть міста Імперії зла - Московії. А світловодці, виходить, їх люблять ще більше, аніж їхні земляки!? А от - приклади вже садо-мазохістських збочень, гідні уваги психіатрів – Влас Чубар та Алєксандр Постишев. Так-так – іменами цих двох особин все ще удостоєні дві світловодські вулиці. І це в той час, коли вже достеменно відомо, що народ України був приречений на вимирання «завдяки» підписаній у 1932 році Чубарем постанові Совнаркому України «Про боротьбу з саботажем у хлібозаготівля». Завізував він і вердикт «Про занесення на «чорну дошку» сіл, що злісно саботують хлібозаготівлі» з доважком переліку жорстких каральних заходів. Другий же ж мерзотник застосував репресивні методи при проведенні колективізації і виконання плану хлібозаготівель в Україні, вів боротьбу зі «шкідниками» і «націоналістичною контрреволюцією». І, як свідчать документи, Постишев був одним з найголовніших, організаторів голодомору 1932-33 років в Україні.
Дивно, але у виконкомівський перелік (чомусь) не потрапили такі постаті як Горький і Ворошилов. Щодо першого варто нагадати, як до цього «інженєра чєловєчєскіх душ» завітали якось совєтсько-українські митці з плеяди, так званого, розстріляного відродження (щоб знали, як вірити окупантам) з проханням дати дозвіл перекласти твори «бурєвєстника» українською. На що той, грізно щетинивши вуси, мовив: немає ніякої української мови, а «єсть ліш малоруский діалєкт вєлікарускава язика» і звертів малоросам-прохачам «вєлікарусую» дулю. А щодо безмозкого сталінського карателя Клима Ворошилова... Та, ну їх всіх до пекла – вже верне про них писати - чи можемо ми собі уявити, що в Ізраїлі є вулиці названі на честь Гітлера, Гімлера або Геббельса?
... Отже, список є. Та, як нам повідомили оргвідділі міськвиконкому, топонімічні зрушення можливі за наявності двох факторів – необхідних коштів у міському бюджеті та за безпосереднього бажання громади. А тут, як відомо, забракне і першого, і, що найсуттєвіше – другого. Тож наскільки у нас, українців, атрофована історична пам’ять та національна самосвідомість, що нам не бридко і не огидно жити на вулицях всіх отих маніяків-бузувірів!
ДЛЯ ХОХМИ
Діло було у Львові наприкінці 80-років. Національно свідомі галичани перейменували свою вулицю Лєніна на вулицю Бандери. А акурат на цій вулиці розміщувався обласний КҐБ. Уявляєте, як скреготало зубами ҐБешне начальство у Москві, відправляючи кореспонденцію на адресу: «УССР, г. Львов, ул. Бандеры…, областное управление Комитета Государственной Безопасности».
«Світловодськ Інформ»
(№40 від 2 жовтня 2008 р.)
Коментарі
Дописати коментар