Майдан в моєму житті: сотник майдану Руслан Степура

Пройшов рік з того самого часу, коли на в Києві на Майдан Незалежності вийшли люди, які не були згодні із небажанням тодішнього президента України Віктора Януковича щодо припинення курсу на євроінтеграцію.  Протести переросли в революцію, в загибель людей. Краще жити ми не стали, але зараз ми маємо єдину країну, яка протистоїть агресії з боку Росії. Відбулася революція Гідності і Свободи. За статистикою на Майдані побувало 30 % населення України. Вони усі герої. У циклі інтерв’ю під загальною назвою «Майдан в моєму житті» я спробую розповісти про них.

Сьогодні перший з них – Руслан Степура.   

Руслане, Майдан розпочався 21 листопада 20014 року, коли в столиці вийшли на мирний протест люди, насамперед молодь, які були не згодні з припиненням процесу євроінтеграції. А коли особисто Ви прийняли рішення долучитися до протесту в Київі?

-         Я прихильник інтеграції України в Європу. Ми – європейська нація. Більшість цінностей, які сповідують українці – це європейські цінності. Мене обурило рішення Януковича про зміну вектору з Заходу на Схід. Саме тому, я активно включився в протестний процес.  услан Степура. РПриймав активну участь у акціях в Кременчуці. А в кінці листопада я вирішив їхати до Києва на майдан. 1 грудня уже я був там.

Ви – сотник майдану. Я ви зробили таку кар’єру?

-         На початку на Майдані ми з братом долучився до волонтерів, які займалися харчуванням. Ну, а вже потім, мені запропонували стати сотником Кіровоградської сотні «Свободи», яка дислокувалася в палаці Жовтневому. Також там були і представники кіровоградської «Батьківщини». Головне моє завдання – підтримання дисципліни в сотні, забезпечення протестувальників усім необхідним та організація спільних дій з іншими. З самого початку протестів на Майдані був запроваджений «сухий закон». Усіх, хто вживав оковиту, ми відправляли додому. Важливим моїм завданням було збереження життя та здоров’я протестувальників.  

Що найбільше Вас вразило під час перебування на Майдані?

-         Вражень багато. По-перше, це відчуття власної гідності кожного, хто там перебував. Це впливало на поведінку протестувальників. Вони вели себе ввічливо і коректно не тільки у спілкуванні між собою, але й з міліцією та антимайданівцями. Але саме велике враження на мене справила самоорганізація учасників протесту. Саме від цього чистота та порядок, які були на Майдані увесь час. Прийняте рішення щодо тієї дії не потрібно було повторювати двічі. Прийняли рішення будувати барикади – вони вирослі буквально на очах.

Нажаль, революція 2014 року, на відміну від Помаранчевої революції, завершилася не мирно…

-                     Так. Уже після початку боїв на Грушевського стало зрозуміло, що влада готова до кривавого сценарію. Але була все ж надія на мирне вирішення ситуації. 17 лютого було прийняте рішення щодо походу до Верховної Ради. Ми вимагали відмінити «драконівські» закони 19 січня. Як виявилося, це був останній мирний день майдану. Ми розуміли відповідальність такого кроку, тому напередодні приготувалися до походу. По можливості наділи каски, виготовили щити.

18 лютого наша сотня вишикувалася та разом із сотнями Парубія вирушила до Верховної Ради. Там ми стали напроти війська та тітушок. Постійно були провокації, але ми трималися. Несподівано в провулках почалися вибухи, стрілянина. Почалася бійка. «Беркути» та тітушки поступово відтіснили нас до метро Арсенальна. Тоді ми змушені були  пробиватися до Майдану. Зробити це було складно. Злочинний режим почав зачистку. Палац Жовтневий був уже заблокований, метро Інститутська теж. Але ми пробилися до своїх. Ніч з 18 на 19 та 19 лютого я провів на барикадах. Подавав шини, які ми кидали в полум’я, чим створювали вогневий бар’єр для «беркуту». Втім, сили були не рівні. Війська були вже на Майдані. Під ранок я перейшов до наметів біля КМДА, які і охороняв. 20 лютого розпочалася сама кривава сторінка Майдану. Важко сказати, хто саме надав команду йти вперед по Інституцькій, хто надав команду стріляти. Сподіваюся, що відповідь все ж буде надана правоохоронними органами.

Руслане, що для вас Майдан?

-         Майдан для мене – це історія України, яку ми творили своїми руками. Майдан – це революція гідності, свободи. Це не просто фрази. Ми повірили в Україну, ми повірили в себе. Ми зрозуміли, що любій диктатурі, любій несправедливості потрібно чинити опір та перемагати.

Минув рік після початку Майдану. Які позитивні та негативні зміни в нашому житті Ви можете відзначити?

-         Хочу відповідально зазначити, що революція не завершилася. Не всі вимоги Майдану втілення в життя. Позитивним надбанням Майдану стало те, що ми повірили в себе в свої сили та можливості. До негативного відношу те, що не проведено очищення влади, не покарані винні у загибелі Небесної сотні.

Нам ще потрібно багато зробити, що б перемогти російського агресора, який вдерся до нас. Є багато питань і до самих українців, які на останніх виборах так дивно голосують.

До речі, чергове питання до Вас пов’язане саме з позачерговими виборами до Верховної Ради України, на яких ви балотувалися на нашому 102 окрузі. Чи не пов’язана Ваша відставка з поразкою на цих виборах?

-         Ні. Рішення про вихід із влади представників ВО «Свобода» прийняте політичним керівництвом партії, тому я, як дисциплінований член партії, виконую рішення. Це не означає, що наша партія піде з політичної арени. Ми обов’язково приймемо участь у місцевих виборах.

І останнє питання. Багато моїх знайомих не зрозуміли, чому Ви не прийняли участі у висуванні єдиного кандидата по нашому округу. Ви були реальним претендентом  на єдиного кандидата. Чому так сталося?

-         Я вважаю, що так званий «єдиний кандидат» - це технологія, яку застосувала команда  Мустафи Наєма для відбілювання Порошенка. Це така технологія. Саме тому я і не брав участі у цьому.

Дякую за інтерв’ю.

Вадим Степанець